Leť, vietor, na Ukrajinu!

Leť, vietor, na Ukrajinu! Zanechal som tam dievčinu, zanechal som čierne oči… Leť, vietor už od polnoci! (Повій, вітре, на Вкраїну, Де покинув я дівчину, Де покинув чорні очі… Повій, вітре, з полуночі!) V údolí, na samom konci, je tam izba v bielom domci, holubička biela spí tam. Na ňu sa ťa, vietor, spýtam. (Між ярами там долина, Там біленькая хатина; В тій хатині голубонька, Голубонька — дівчинонька…) Prileť tam už na brieždení, zastav sa tam na podstení! Len sa zastav pri oblôčku, nezobuď tú holubičku! (Між ярами там долина, Там біленькая хатина; В тій хатині голубонька, Голубонька — дівчинонька…) Na lícach má ona ruže. Nech spí, aj keď ráno už je. Nech spí, aj keď nebo bronie. Pozri na ňu, nazri do nej! (Зупинися нишком-тишком Над рум’яним, білим личком; Над тим личком зупинися, Чи спить мила — подивися.) Vypátraj, čo v srdci skrýva, o čom sa jej v spánku sníva! O čom sníva moja milá, komu lásku prisľúbila. (Як спить мила, не збудилась, Ти нагадай, з ким любилась, З ким любилась і кохалась І кохати присягалась…) Ak si ona za mnou vzdychne, až ju v srdci ľútosť pichne, ak zaplače do periny, vráť sa, vietor, z Ukrajiny! (Як заб’ється їй серденько, Як дівчlа зітхне тяженько, Як заплачуть чорні очі, Вертай, вітре, к полуночі!) Ale ak je v spánku tichá, za mnou ani nezavzdychá, ak sa jej už sníva iný, nevracaj sa z Ukrajiny! (А як мене позабула Та нелюба пригорнула, То розвійся край долини, Не вертайся з України!) Leť, vietor, na Ukrajinu! Vietor letí, vietor veje a ja túžim bez nádeje. Vietor veje, nevracia sa, moje srdce radosť stráca. (Вітер віє, вітер віє, Серце тужить, серце мліє, Вітер віє, не вертає, Серце з жалю завмирає.)